Реставрація – друге життя історичним пам’яткам

Реставрація – друге життя історичним пам’яткам

Історичну цінність центральної частини нашого міста – неможливо описати кількома словами. Вулиці Львова рясніють пам’ятками архітектури, що були дані нам для шанування та збереження. Кожен будинок – нова історія подій, що відбувалися в тогочасному місті, путівник архітектурного стилю, моди, що охоплювала тодішні смаки, уявлення про прекрасне, у поєднанні із знаннями, вміннями у столярній справі, надбаннями у сфері художньої обробки дерева, металу.
Усі вулиці ведуть до… Ринку, адже це серце нашого міста.
Площа ринок – унікальний ансамбль, що формувався впродовж XVI-XVII століть. Кожен будинок споруджувався не тільки за індивідуальним проектом, що було своєрідним хизування і рекламою для господаря, він ще й мав неповторний колір. Що вже говорити про найменші деталі, які прикрашали цих велетнів архітектури.
Найяскравішими прикрасами старих будівель, що доповнюють їх загальний взір стають брами і ворота. Це перше враження, обличчя архітектурного ансамблю. Таке ж враження формують і вікна, сходи – будучи водночас декоративними і функціональними елементами споруди. Якого ж розчарування зазнаємо, коли вдивляємося у занедбані, напівзруйновані брами, що належать не лише до культурних здобутків нашого міста а й відносяться до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Найбільшим нашим завданням сьогодні - прикласти зусиль і зберегти ті цінності. Натомість ще донедавна до початку українсько-німецького проекту "Ревіталізація історичних кварталів Львова" нічого конкретного не було вдіяно. Вже сьогодні чимало рухів спрямовані на відновлення і підтримання цих унікальних пам’яток, проте менше, аніж хотілося б.
Другого життя може надати цим пам’яткам архітектури реставрація.
За словами приватного підприємця Андрія Пулика окремий проект реставрації – це дослідження цілого комплексу питань в історичному, архітектурному, технологічному аспектах. Щоб розпочати цей процес потрібно шанобливо розглянути елемент як частинку історії та ниточку у формуванні архітектурного стилю, знань столярного ремесла, художньої обробки металів та дерева. Деяким брамам у центральній частині Львова налічується 100-250 років. представники бароко та класицизму датуються XVIII-XIX сторіччям, стилю сецесії - поч. ХХ ст. Частина брам зроблена у необароковому, неокласичному стилі( кін. ХIХ ст.).
Львів багатий на традиції деревообробки, столярства. Особливою цінністю старого матеріалу брам і воріт – це добре висушене полотно, що на совість пройшло всі підготовчі процеси. До прикладу, дуб для старовинних брам сушився впродовж 6 років. Колись дерево воліли зрізати взимку, і не без вагомих на те підстав. У цю пору року дерево практично не росте, тому стовбур містить мінімальну кількість соку і смоли. Немає також комах та паразитів, здатних знизити якість матеріалу. Деревина більш суха, міцна. Важливі і особливості процесу заготівлі. Морозна погода створює такий собі природний холодильник, дозволяючи дереву повільніше змінювати свої властивості. Процес осушення деревини відбувається не швидко, відповідно, не утворюються тріщини..
​Брама чи ворота – це не лише полотно, виготовлене з деревини – це ще й різноманітні елементи-декори, виконані з металу, скла, а також фурнітура, які реставруються не лише в історичному стилі а й у співзвучності стилю майстра. Чи не найскладнішим завданням реставратора є виготовлення певних деталей, які вже неможливо відродити - втрачених частин металевих решіток, віконних елементів.
В нашій галереї продемонстровано портфоліо виконаних нашими майстрами робіт.
До речі, варто зазначити, що при відродженні певних елементів, часто виникають нерозуміння з боку замовника, який в силу своїх інтересів чи смаків не погоджується з певними нюансами. Дуже велика проблема – це нерозуміння істинної цінності поодиноких деталей, що входять до загального архітектурного ансамблю. Це може стосуватися форм дверних ручок чи металевих декоративних елементів або ж самого кольору реставровуваної пам’ятки. В цьому аспекті замовник повинен розуміти, що відступати від стилю не варто, адже окремий елемент також вимальовує загальну картину історичної цінності. Проблема полягає й у тому, що немає чіткого документу, який би характеризував архітектурну пам’ятку комплексно: в історичному, архітектурному, технологічному аспектах. Коли виділяють кошти під конкретний проект інколи важко знайти консенсус між робітниками, замовниками і найважливіше між замовниками і істиною, що диктує історія.
Але це не найбільша проблема. Є ще й безліч інших.
Попри несприятливі природні умови, старіння деревини найбільше дерев’яним брамам, воротам шкодять люди.
Іншою проблемою є нефахове відновлення цих пам’яток, адже більшість з них повноцінно не реставрували ще з моменту встановлення. Зате під час поточного ремонту шар за шаром наносилась фарба, крізь товстий шар якої губляться унікальні елементи різьби. А теперішня мода на кодові замки, безпритульні тварини, які також накладають руйнівний вплив. Не будемо вже перелічувати тої кількості деревяних брам, воріт, які були змінені на металеві. Багато вікон було віднесено на смітник, в той час як вони були цілком придатні для реставрації. Варто зауважити, що старовинні деревяні вікна до прикладу австрійської доби не рівня сучасним металопластиковим і мова не лише про вище описану культурну цінність, якість деревини, а й про екологічність, здатність дихати, а відреставровані та ущільнені вони будуть ще не одне десятиліття тішити ваше око. Такої ж долі зазнають й внутрішні двері, до яким нікому немає діла, адже реставруючи своє люди не хочуть братися за спільне, мовляв що не наше, то не потрібне. Важко тут звинувачувати лише жителів міста, адже великою проблемою є нестача коштів, недостатнє фінансування, недосконале законодавство. Зокрема, закон про охорону культурної спадщини існує, але його межі дуже нечіткі. Якщо мова йде про штрафи, вони смішні у порівнянні із завданою шкодою. Винуватців у знятті брам до прикладу чи її пошкоджені важко шукати. Ми потребуємо підзаконного акту, який би регулював охорону культурної спадщини на всеукраїнському рівні.
Навіть при реставрації цих пам’яток архітектури найбільше, що потрібно зробити – це подальше їх збереження а для цього необхідне розуміння. Саме поняття реставрації має вийти на престижний культурний рівень, і супроводжуватися розумінням того, що соромно жити серед занедбаних цінностей, що характеризують нас як убогих духовно та культурно людей. Нехай у кожній свідомості, у кожному серці відкриється розуміння істинної цінності прекрасного. Дамо друге життя пам’яткам архітектури, а відтак і покращимо своє життя.